Народний день

Скільки себе пам’ятаю, у нас в родині цей день називали – днем Злуки. І шанували його на рівні церковних свят. Це, як портрет Шевченка в рушниках поряд з іконами.
Цей день закарбований в народній пам’яті і має свої традиції. Можна сказати, фольклор, як казання старого кобзаря про прагнення народу жити у вільній і незалежній країні.
Це казання з прадавнього минулого. Можливо, від часів скіфського царя Аріанта (можливо у проміжку 585 – 480 рр. до н. е., тобто з часу виникнення Причорноморської Скіфії).
У 514 році до н.е. хитрощами скіфського царя Ідантірса скіфи перемогли перського «царя всіх царів» Дарія Першого, який захопив «весь світ» і, можна сказати, сидів на золотому унітазі, коли вдерся в Скіфію…
Бажаючи дізнатися кількість своїх воїнів Аріант наказав лучникам (а скіфи – це лучники) всіх скіфських областей здати по одному наконечнику стріли, а із зібраного металу вилити чашу (Геродот, Історія, IV, 81). І це була не якась там забаганка Аріанта. За давньою традицією (яка, ймовірно, велась з ще давніших часів) скіфи браталися – в ріг з вином крапали свою кров, умокали стріли, молилися і випивали (Геродот, Історія, IV, 70). Отже, за Аріанта побраталися всі лучники – об’єдналася вся Скіфія, всі її області. Чаша Аріанта – це сакральний символ Державності – Злуки…
Напевне, стрілецьке «а ми тую червону калину підіймемо» – сучасно озвучене прадавнє казання: червона клина – червона кров – братання кров’ю – злука…

Коментарі