30 грудня 2012
Земля ще не встигла змерзнути після спекотного літа
Не хотілося її побачити безлисту й зі згорбленими деревами… Втім, після церкви поїхав. Думав, пройдусь до Чорної скелі й назад. Після морозів і дощів – ковзанка. Це ж не те, що влітку, коли одне бажання – заблукати й не знайти дороги назад.
Як я помилявся!
19 грудня 2012
17 грудня 2012
Кар'єр... Совіти ледь не знесли єгипетські піраміди
Про піраміду, що на правому березі Старого Дніпра, навпроти Хортиці, я уже розповідав (обсерваторія). Хтозна, можливо, й насправді нащадки тих, хто її створив, будували Єгипетські піраміди. Як не дивно, але прямий зв’язок з Єгиптом можна побачити навіть тепер. Досить лише відійти від нашої піраміди трохи вбік, метрів за триста… в кар’єр!
24 листопада 2012
16 листопада 2012
День радіо. "Зайщли далеко, а минуле - близько..."
Валентина Манжура нашила їх цілу торбу, і всім подарувала по пташці – на щастя.
Щастя вистачило всім. Лише ці три, що на фото, лишилися – мабуть, зайве щастя… Хоча, щастя зайвим не буває.
16 листопада. Привід – день радіо чи працівників зв’язку, не пам’ятаю, як він точно називається, та й яка різниця. Головне, що ми побачилися і трохи погомоніли.
24 жовтня 2012
Під хмарами... Зник в осінь
Синоптики обіцяли дощ. Щоправда, про це дізнався тільки ось зараз. Впродовж дня з неба – ні краплинки.
11 жовтня 2012
Ніколи не був у макдональдзі
Більше віддаю перевагу маленьким крамницям і на пару столиків кав’ярням. Мешкаю у старій частині. Тут звісно є супермаркети, але я їх обходжу стороною. Тісні, коли всі один на одному і все на відстані витягнутої руки, затхлі у допотопних будинках забігайлівки – мені більше подобаються. Крім того, стараюся не бувати у новому Запоріжжі і соцмісті.
03 жовтня 2012
Глід знову зацвів... А у коників голубі крильця
Незвично у жовтні бачити весняні квіти… поряд з ягідками.
Не можу сказати, що це красиво. Ні, воно, звісно, гарно, але не викликає почуттів, як весною від первоцвітів. Більше страшить, аніж радує. Насторожує…
06 вересня 2012
Повернувся з уловом і не каюсь
Ні, ящірок не ловив. Це перша, яка мене зустріла на Хортиці.
А повернувся сьогодні до дому я з торбою риби…
04 вересня 2012
Цвіте терен... на війну
Мову флори й фауни нам не дано знати. Ми її можемо відчути інтуїтивно, сенсорно… Але за однієї умови, якщо зуміємо зануритися у цей дивовижний світ, злитися з ним воєдино…
03 вересня 2012
Осінь повернула весну
Після дощів і кількох останніх прохолодних ночей – Хортиця ожила. Трави знову зелені, ніби й не було спеки. Нагадує квітень. Тільки тепліше. А квіти ті ж, що й весною…
Весь день просидів під скелею, що з Висячим болотом, у затінку груш-дичок і старої верби.
Дивився на Дніпро…
30 серпня 2012
Білі і пухнасті хмари... та поранений птах
Вирішив: під час відпустки щодня ходити на Хортицю. Поки що все нормально. Вчора буксував, сьогодні – терпимо…
27 серпня 2012
Бабине літо... Хміль в очереті
У мене вже стало традицією наприкінці серпня щороку ходити на хміль в очереті. Зважаючи на спеку (до речі, вдень було +46), виїхав дуже рано, щоб встигнути – поки сонце не розігрілося. На жаль, ранкову росу не застав. Зате павутини – хоч відбавляй. На кущах і деревах. Скрізь. А це вже бабине літо…
25 серпня 2012
Чур мене!
Чура наші прадавні пращури ставили на роздоріжжі край села, щоб охороняв від навали кочівників та злодіїв… Чур – покровитель хліборобів та пастухів.
Але Чур втрачав свою силу , якщо… люди в селі дуріли. Таким, певно, ніяке божество не спроможне дати ради…
Ото ж, щоб не втрачати здорового глузду, люди казали: «Чур мене!» А зважаючи на теперішню ситуацію, що у нас склалася, тільки й залишається, що говорити – чур мене!
Мама... Тризуб на дупі і дуже гарний день
Мама давно мене просила разом з нею погуляти по Хортиці. Весь час щось заважало. А сьогодні, певно, сприяли зорі…
Мама, взагалі-то, любителька поспати. А тут рано прокинулась, зібралась…
І ми вирушили в мандри.
10 серпня 2012
Ящірки і заяча капуста
Сьогодні на Хортиці мене першою зустріла ящірка, яка, як та принцеса на горошині, сиділа на заячій капусті. Красуня. Певно, я їй також сподобався…
08 серпня 2012
Серпень... Тиша
Тиша… Бодайбо що колихнуло.
Повітря ніби зупинилося. Застигло. Або спеклося за минулі дні…
Небо захмарене. Тому й Сонце не таке шкваркуче…
Старий Дніпро має сильну течею, та її майже не було помітно… Схоже, сьогодні на Хортиці час завмер.
28 липня 2012
16 липня 2012
Ящірки... Готуємось виживати з дірочкою на матні
Ще з початку червня, у спеку – Сонце всю травневу красу попекло. По живому. Трави так й досі стоять запечені, як мерці у крематорії.
І дуже тихо, як перед кінцем світу…
09 липня 2012
06 липня 2012
03 липня 2012
Ногайці
Після розпаду Золотої орди у XIV-XV столітті утворилася Ногайська (Мангитський юрт). У середині XVI століття Ногайська орда розпалася на Велику, Малу та Алтиульську. Зокрема, Мала орда перекочувала до наших південних степів. Потім, у 1620-х, також розпалася ще на декілька орд. З місцевим населенням постійно конфліктували. Ногайці грабували, різали, вбивали… А крім того, за дорученням кримського хана наглядали за запорозькими козаками та охороняти кордони ханства. І жилося їм неспокійно – запорожці чинили опір.
01 липня 2012
Поки раби бачать нас зі списами та луками, вони вважають себе рівними з нами
Про те, як і для чого скіфи осліплювали рабів та засовували трубочки у піхви… можна почитати й без мене. Я про інше.
30 червня 2012
Орел зі змією у пазурах
У 1927-32 роках, коли під забудову промислових підприємств совіти зносили святилища, скіфські кургани, козацькі укріплення, на Кічкасі було зрізано шар землі – площею два на два кілометри. Вирівняли й Вознесенівську гору (нині – центр Запоріжжя, площа Профспілок)…
До речі, Вознесенівська гора й сьогодні добре видна з найвищої точки острова Хортиця – Зорової Могили. А отже, вони були сполучені.
Чуринга... Вмістилище для душі
Наші прадавні пращури вважали, що їхні душі перебувають не в їхньому тілі, а десь поряд – літають собі слідом за своїми підопічними… Тож, щоб душа не бідкалася де попало, кожен мусив тримати її у «хатинці» – чуринзі. Деякі народи вирізали чуринги з дерева, здебільшого у вигляді риби, або з каменя, розфарбовували, прикрашали…
28 червня 2012
24 червня 2012
Подорож у далеке минуле...
У музеї не було відвідувачів. Мені ніхто не заважав. Хіба що наглядачки – коли фотографував, вибирав ракурс, щоб тітки не віддзеркалювалися у кадрі…
Єврейський квартал і докола нього
Ці дві жіночки ніби з далекого минулого, коли тут були будинки, вирувало життя. Тільки тоді тут лавочок було значно більше, біля кожного подвір’я… І на них постійно тусувались дами. Вони виходили на вулицю, щоб показати свої нові плаття, прикраси. Деякі розтопирювали пальці віялом, щоб перехожі могли краще роздивитися їхні золоті каблучки.
Тут споконвіку був єврейський квартал…
Будинки знесли. Лишилися лише дерева, які росли на подвір’ях…
23 червня 2012
Почом опіум для народу
У старій частині міста, на розі проспекту Лєніна і вулиці Запорозької, розташований Малий ринок (до речі, тут під час війни Московії з Туреччиною була споруджена Правофлангова фортеця, названа на честь командуючого першою армією Алєксандра Голіцина – Алєксандровська фортеця, 1770 року й місто отримало назву за ім’ям Голіцина – Алєксандрівськ). Нині цей ринок відомий, завдяки підірваній церкві («справа пономарів») і відпиляній голові Сталіна.
14 червня 2012
13 червня 2012
12 червня 2012
Олень
Сьогодні знову день провів під Висячим болотом, тобто під скелею, на якому «висить» це болото, на берегу Старого Дніпра.
11 червня 2012
09 червня 2012
Стежка... Вужі вихваляються обновками
Запорозькі краєзнавці вже радили мені не ходити на Хортицю у вихідні. Вони мають рацію – того всього краще не бачити…
08 червня 2012
Шовковиця... Духи приходять без виклику
Ця шовковиця дуже стара. Чув від краєзнавців, що їй щось понад 200 років. А може й більше. Точно не знаю. У будь-якому разі, це дерево мені відоме з дитинства і скільки себе пам’ятаю, на ньому ніколи не було плодів.
07 червня 2012
05 червня 2012
Запорозький змій, метелик, ящірки і квіти
Першим, хто мене сьогодні зустрів на Хортиці, був змій.
Молоденький. Невеличкий. Десь понад метр. Він тільки-но поснідав і перетравлював… Власне, я йому не став заважати.
04 червня 2012
Запорізька піраміда. Обсерваторія
Це просто неймовірно! У мене було таке враження, ніби пройшов скрізь стіну в часі, з 2012 року у далеке-далеке минуле. Не повірив у те, що зі мною відбулося. Тому повернувся назад і спробував ще раз – повторив вхід. Дійсно – стіна часу…
Після церкви рвонув… Ні, не на Хортицю, а в урочище Вирва. Це на правому березі над Старим Дніпром навпроти Хортиці. Йти туди від зупинки хвилин десять-п’ятнадцять – всього нічого. Втім, за парком – кар’єр, а отже пилюка, грохіт, тепловоз з вагонами… Запах жахливий. Важко дихати.
Після церкви рвонув… Ні, не на Хортицю, а в урочище Вирва. Це на правому березі над Старим Дніпром навпроти Хортиці. Йти туди від зупинки хвилин десять-п’ятнадцять – всього нічого. Втім, за парком – кар’єр, а отже пилюка, грохіт, тепловоз з вагонами… Запах жахливий. Важко дихати.
Мавпа
На скелі Рогози, що на правому березі над Старим Дніпром навпроти Хортиці, видно Мавпу. Це, якщо йти з півночі туристичною стежкою.
Кажуть, її так називали ще запорозькі козаки. Ніяких підтверджень тому нема. Втім, у музеї на Хортиці є фото групи німців-колоністів біля цього каменю. Вони його називали «аффенкопф» – «голова мавпи».
До речі, біля Мавпи – печера Кутова. Слово «кутова» за термінологією спелеологів – вертикально опущений «комин», тобто, якщо проще, людину туди можна опустити солдатиком. Наскільки глибока та печера – не відомо. Можливо, це й є той самий вхід під Хортицю… А охороняє його Мавпа… Чи не Мавпа, а якась богоподібна істота, легенда про яку – загубилася десь ще у допотопні часи, коли тут жили люди… Ті самі мешканці цього краю, які спорудили обсерваторію у вигляді піраміди…
А ось про піраміду – в наступному дописі.
Кажуть, її так називали ще запорозькі козаки. Ніяких підтверджень тому нема. Втім, у музеї на Хортиці є фото групи німців-колоністів біля цього каменю. Вони його називали «аффенкопф» – «голова мавпи».
До речі, біля Мавпи – печера Кутова. Слово «кутова» за термінологією спелеологів – вертикально опущений «комин», тобто, якщо проще, людину туди можна опустити солдатиком. Наскільки глибока та печера – не відомо. Можливо, це й є той самий вхід під Хортицю… А охороняє його Мавпа… Чи не Мавпа, а якась богоподібна істота, легенда про яку – загубилася десь ще у допотопні часи, коли тут жили люди… Ті самі мешканці цього краю, які спорудили обсерваторію у вигляді піраміди…
А ось про піраміду – в наступному дописі.
01 червня 2012
Відірвався
Перший день літа і перший день відпустки… Коротенької, двотижнева, але відпустки.
Звісно, як й минулого року, відмовився від морів. Хочу Хортицю!
Ось, хочу і все. Мені тут добре.
25 травня 2012
Яків Новицький
Власне, так само, як у Дніпропетровську шанують Дмитра Яворницького, мали б ставитися до Якова Новицького у Запоріжжі, де він заснував краєзнавчий, тепер обласний, музей. Втім, у місті нема навіть пам’ятної дошки. В обласному краєзнавчому музеї – колись організовували тимчасову тематичну виставку, але ніякої постійно діючої експозиції там, схоже, не збиралися відкривати. Щоправда, у 1993 році на музеї вивісили меморіальну дошку, й тут же, кажуть, хтось вкрав. Ще є вулиця імені Новицького, точніше кількасот метровий провулочок, що перетинає проспект Леніна поблизу адміністративного центру міста. Та вона дуже далеко від місця, де, приміром, жив та працював Яків Павлович.
Все, що лишилося від легендарного запорожця-краєзнавця – дуб…
Все, що лишилося від легендарного запорожця-краєзнавця – дуб…
24 травня 2012
19 травня 2012
Хмарно
Настільки хмарно, що аж темно. Коли збирався на Хортицю, був готовий промокнути під дощем. Взяв з собою целофановий мішечок для фоніка і мобілки, і все. А воно й не бризнуло.
05 травня 2012
Маки, ромашки і чебрець
Цьогорічні маки проґавив. За тою роботою пропустив найважливіше.
Застав лише зелені коробочки і кроваво-червоні пелюстки, розкидані вітром…
Дуже хотів побачити хоч один хортицький мак.
Ходив, шукав і віднайшов – на скелі…
01 травня 2012
30 квітня 2012
Вранці... Плавні
Таку красу на Хортиці можна побачити лише вранці – коли сходить Сонце.
А уже десь після одинадцятої – ні квітів, нічого – як і не було. Поки палить Сонце, Хортиця відпочиває, а вечорі розквітає знову.
29 квітня 2012
Веснянки... І прутень поміряли
На веснянки запізнився, тому почимчикував на Чорну скелю. Дивлюся хлопчина намагається спуститься до Зміїної печери. Застеріг про небезпеку, тим більше у його тапачках…
– Це не тапачки, а кросівки, – виправляє.
– Яка різниця, але в таких тапачках до Зміїної печери лізти не варто.
Сергій – старшокласник з школи №12, розумний чоловік. Цікавиться історією, філософією, вивчає Хортицю. Тож, нам було про що поговорити.
27 квітня 2012
14 квітня 2012
Мама пече паски
Точніше, замішує тісто, як і належить лікарці вищої категорії – все чітко по писаному, по книжному. При цьому, обов’язково згадує рецепти і вимоги свекрухи, баби Саші. Але робить по-своєму. Ось така у нас традиція.
24 березня 2012
20 березня 2012
Весняне рівнодення
Сьогодні о п’ятій чотирнадцять за Грінвічем Сонце переткнуло екватор – і розпочалася весна. В цей час, о 7.14 за Києвом, я їхав на роботу. І не думав, не гадав, що…
26 лютого 2012
Княжна бізнес-леді
Говорив з Юрою Віліновим. Мої інтернет-друзі цікавляться, чи проводить він екскурсії по Хортиці, тож хотів уточнити…
Юра як завжди – ходяча енциклопедія. Відразу ж став розповідати про свої нові відкриття.
Обурився, що за московськими істориками всі половці були винищені.
Дійсно, в їхній історії навіть вказано дату. У 1223 році у битві на Калці остаточно розбиті. А хто вцілів, розбіглися хто куди, асимілювали із Золотою Ордою. Коротше, пощезли, зникли в «нікуди». Воно й зрозуміло, Москві з її так званою Куліковською битвою (1380 р.) потрібно було “позбутися” половців…
Юра як завжди – ходяча енциклопедія. Відразу ж став розповідати про свої нові відкриття.
Обурився, що за московськими істориками всі половці були винищені.
Дійсно, в їхній історії навіть вказано дату. У 1223 році у битві на Калці остаточно розбиті. А хто вцілів, розбіглися хто куди, асимілювали із Золотою Ордою. Коротше, пощезли, зникли в «нікуди». Воно й зрозуміло, Москві з її так званою Куліковською битвою (1380 р.) потрібно було “позбутися” половців…
29 січня 2012
Анти
IV – VII століття, понад триста років проіснувала держава антів, кордони якої розкинулися від Полісся до Чорного моря, від Карпат до Дону (фактично майже вся нинішня територія сучасної України). Греки її називали демократичною країною: «Анти, найхоробріші між ними, живуть над луком Чорного моря, від Дністра аж до Дніпра» (історик Йордан). Ті, що «над луком Чорного моря» звалися антами, а на заході – слов’янами (венетами). «Слов’янами і антами не править один муж, і так усі справи, добрі чи лихі, вирішують спільно» (історик Прокопій). Наразі нічого не відомо, звідки походить назва антів, де розташовувався їхній центр (столиця) тощо. Можливо, народ назвали за іменем князя Анта чи Антія…
28 січня 2012
Тмутаракань
Це ніякий не край світу, а південний плацдарм Київської Руси…
Якщо поталанить побувати на Зоровій Могилі Хортиці, там де музей просто неба Скіфський стан, і поспілкуватися із запорозьким краєзнавцем Володимиром Шовкуном, який там працює, – вітаю! Маєте чудову нагоду почути і про Тмутаракань також.
Зорова Могила – найвища точка острова. Тож, звідти видно все, навіть Тмутаракань.
Я не жартую.
Щоправда, після розмови з паном Шовкуном про Тмутаракань пройшло чимало часу. А мені ніяк з голови не йде ця його гіпотеза. Дивився в Інтернеті, в книжках, вимірював шлях на мапі. І ось зараз вагався – писати чи ні, тобто – чи готовий я це викласти. Стільки дат, подій… і плутанини.
Якщо поталанить побувати на Зоровій Могилі Хортиці, там де музей просто неба Скіфський стан, і поспілкуватися із запорозьким краєзнавцем Володимиром Шовкуном, який там працює, – вітаю! Маєте чудову нагоду почути і про Тмутаракань також.
Зорова Могила – найвища точка острова. Тож, звідти видно все, навіть Тмутаракань.
Я не жартую.
Щоправда, після розмови з паном Шовкуном про Тмутаракань пройшло чимало часу. А мені ніяк з голови не йде ця його гіпотеза. Дивився в Інтернеті, в книжках, вимірював шлях на мапі. І ось зараз вагався – писати чи ні, тобто – чи готовий я це викласти. Стільки дат, подій… і плутанини.
22 січня 2012
Народний день
Скільки себе пам’ятаю, у нас в родині цей день називали – днем Злуки. І шанували його на рівні церковних свят. Це, як портрет Шевченка в рушниках поряд з іконами.
Цей день закарбований в народній пам’яті і має свої традиції. Можна сказати, фольклор, як казання старого кобзаря про прагнення народу жити у вільній і незалежній країні.
Це казання з прадавнього минулого. Можливо, від часів скіфського царя Аріанта (можливо у проміжку 585 – 480 рр. до н. е., тобто з часу виникнення Причорноморської Скіфії).
У 514 році до н.е. хитрощами скіфського царя Ідантірса скіфи перемогли перського «царя всіх царів» Дарія Першого, який захопив «весь світ» і, можна сказати, сидів на золотому унітазі, коли вдерся в Скіфію…
Бажаючи дізнатися кількість своїх воїнів Аріант наказав лучникам (а скіфи – це лучники) всіх скіфських областей здати по одному наконечнику стріли, а із зібраного металу вилити чашу (Геродот, Історія, IV, 81). І це була не якась там забаганка Аріанта. За давньою традицією (яка, ймовірно, велась з ще давніших часів) скіфи браталися – в ріг з вином крапали свою кров, умокали стріли, молилися і випивали (Геродот, Історія, IV, 70). Отже, за Аріанта побраталися всі лучники – об’єдналася вся Скіфія, всі її області. Чаша Аріанта – це сакральний символ Державності – Злуки…
Напевне, стрілецьке «а ми тую червону калину підіймемо» – сучасно озвучене прадавнє казання: червона клина – червона кров – братання кров’ю – злука…
Цей день закарбований в народній пам’яті і має свої традиції. Можна сказати, фольклор, як казання старого кобзаря про прагнення народу жити у вільній і незалежній країні.
Це казання з прадавнього минулого. Можливо, від часів скіфського царя Аріанта (можливо у проміжку 585 – 480 рр. до н. е., тобто з часу виникнення Причорноморської Скіфії).
У 514 році до н.е. хитрощами скіфського царя Ідантірса скіфи перемогли перського «царя всіх царів» Дарія Першого, який захопив «весь світ» і, можна сказати, сидів на золотому унітазі, коли вдерся в Скіфію…
Бажаючи дізнатися кількість своїх воїнів Аріант наказав лучникам (а скіфи – це лучники) всіх скіфських областей здати по одному наконечнику стріли, а із зібраного металу вилити чашу (Геродот, Історія, IV, 81). І це була не якась там забаганка Аріанта. За давньою традицією (яка, ймовірно, велась з ще давніших часів) скіфи браталися – в ріг з вином крапали свою кров, умокали стріли, молилися і випивали (Геродот, Історія, IV, 70). Отже, за Аріанта побраталися всі лучники – об’єдналася вся Скіфія, всі її області. Чаша Аріанта – це сакральний символ Державності – Злуки…
Напевне, стрілецьке «а ми тую червону калину підіймемо» – сучасно озвучене прадавнє казання: червона клина – червона кров – братання кров’ю – злука…
20 січня 2012
Секс з Перлиною
Тепер розумію, чому совіцькі одеколони й духи віддавали риб’ячим душком – тривалий час парфумерною галуззю, а згодом рибною промисловістю керувала дружина Молотова Поліна Семенівна Жемчужина. До останнього дня (померла в 1970 році у Москві) вона залишалася вірною сталіністкою. Навіть, коли її випустили з ГУЛАГа (23.03.1953), перше, що вона запитала у Берії: «Как Сталин?» Дізнавшись, що його більше нема, непритомніла і шубовснулася на підлогу. Тоді у кабінеті Берія був й її чоловік В’ячеслав Михайлович…
Підписатися на:
Дописи (Atom)