Перейти до основного вмісту

Налигач свободи


День Свободи… В Україні не знають, що таке Свобода. І не можуть знати. Те, що сталося після Помаранчевої революції, тому красний доказ. Рабами були – рабами й лишилися.

Рабство в Україні розквітло ще за часів Переяславської ради, коли була укладена угода про взаємовідносини між Військом Запорозьким і Московською державою (1654 рік). «Ой, Богдане, Богданочку, нерозумний сину…» Як тільки-но Богдан Хмельницький втяг Військо Запорозьке в московське ярмо – люди в Україні стали поступово забувати про Свободу. Тепер не знають, що воно таке – Свобода.
І не спроможні жити в незалежній, вільній державі, бо раби – налигач для Свободи.
Іван Сірко. Ото був чоловік! Знав і цінував Свободу. Він – один з тих, хто категорично відмовився підтримувати Переяславську угоду та присягати на вірність московському царю. Відверто чинив опір. Ні з ким не панькався.
1675 рік. Після перемоги в кількох битвах з ординським військом, Іван Сірко визволив з кримського полону сім тисяч українців.
«Хто хоче, – каже їм Іван Сірко, – хай йде з нами на Русь, а хто не хоче, повертайтеся в Крим».
Три тисячі вирішили, що краще повернутися в Крим.
«Чому?» – запитав Іван Сірко.
Визволені з татарського полону пояснили, мовляв, там, в Криму, у них майно і господарство, і там їм буде краще жити, аніж в Русі, де нічого нема.
Іван Сірко їх відпустив. А сам піднявся на курган і дивився їм услід, аж поки не стало видно. Сподівався, що може хоч хтось, бодай один передумає. Аж, ні – жоден не повернувся. Тоді Іван Сірко наказав молодим козакам сідлати коней, наздогнати відпущених і порубати всіх до одного.
Коли Іван Сірко переконався, що не лишилося жодного живого, подякував козакам, а до мертвих звернувся з такими словами: «Простіть нам, браття, а самі спіть тут до страшного суду Господнього замість того, щоб розмножуватися вам у Криму між бусурманами на наші християнські голови і на свою вічну без хрещення погибель» (Дмитро Яворницький, «Іван Дмитрович Сірко» та Самійло Величко, «Літопис», том другий).

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Довга Могила

Зважаючи на історичні факти, археологія радянських часів, здебільшого ґрунтувалася на пошуках скарбів. Золото, срібло, дорогоцінне каміння тощо – завозилося до столиці. Самі ж історичні пам’ятки, певно, навмисне руйнувалися, стиралися з лиця землі, а також підпадали під «ліквідацію» й науковці та дослідники.
Така ж доля спіткала й так званий Вознесенівський або Кічкаський «скарб» – капища і святилища, що на Довгій Могилі (нині промислова зона міста Запоріжжя).

Рождество Твоє, Христе, Боже наш

Голодомор 1946-47 року… Після війни совіцька влада сплановано випробовувала голодом українських дітей, жінок, стариків. Чоловіків, сотні тисяч, Москва винищила раніше, восени 1943 року під час форсування Дніпра. Це було так зване «искупление кровью» лише за те, що українці перебували на окупованій території. Вердикт Жукова: «…все хохльі – предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше потом, после войньі, придется ссьілать в Сибирь!»

Сковорода по-київськи, або Як мене профпридатності позбавили

Ось, цей за цим стародавнім будиночком з каштанами й розташована та установа, що винесла для мене суровий приговор щодо моєї профпридатності…