Налигач свободи


День Свободи… В Україні не знають, що таке Свобода. І не можуть знати. Те, що сталося після Помаранчевої революції, тому красний доказ. Рабами були – рабами й лишилися.

Рабство в Україні розквітло ще за часів Переяславської ради, коли була укладена угода про взаємовідносини між Військом Запорозьким і Московською державою (1654 рік). «Ой, Богдане, Богданочку, нерозумний сину…» Як тільки-но Богдан Хмельницький втяг Військо Запорозьке в московське ярмо – люди в Україні стали поступово забувати про Свободу. Тепер не знають, що воно таке – Свобода.
І не спроможні жити в незалежній, вільній державі, бо раби – налигач для Свободи.
Іван Сірко. Ото був чоловік! Знав і цінував Свободу. Він – один з тих, хто категорично відмовився підтримувати Переяславську угоду та присягати на вірність московському царю. Відверто чинив опір. Ні з ким не панькався.
1675 рік. Після перемоги в кількох битвах з ординським військом, Іван Сірко визволив з кримського полону сім тисяч українців.
«Хто хоче, – каже їм Іван Сірко, – хай йде з нами на Русь, а хто не хоче, повертайтеся в Крим».
Три тисячі вирішили, що краще повернутися в Крим.
«Чому?» – запитав Іван Сірко.
Визволені з татарського полону пояснили, мовляв, там, в Криму, у них майно і господарство, і там їм буде краще жити, аніж в Русі, де нічого нема.
Іван Сірко їх відпустив. А сам піднявся на курган і дивився їм услід, аж поки не стало видно. Сподівався, що може хоч хтось, бодай один передумає. Аж, ні – жоден не повернувся. Тоді Іван Сірко наказав молодим козакам сідлати коней, наздогнати відпущених і порубати всіх до одного.
Коли Іван Сірко переконався, що не лишилося жодного живого, подякував козакам, а до мертвих звернувся з такими словами: «Простіть нам, браття, а самі спіть тут до страшного суду Господнього замість того, щоб розмножуватися вам у Криму між бусурманами на наші християнські голови і на свою вічну без хрещення погибель» (Дмитро Яворницький, «Іван Дмитрович Сірко» та Самійло Величко, «Літопис», том другий).

Коментарі