Перейти до основного вмісту

Козаки кажуть казання

Є чимало тлумачень слова «козак». У цьому не тільки філологія, але й політика. Власне, за різних часів та правителів були й відповідні «роз’яснення» щодо запорожців. Приміром, Єкатєріна II дуже чітко визначила: «Нет теперь более Сечи Запорожской в политическом ее уродстве, следовательно же и казаков сего имени…» Дата цього указу увійшла в історію – 3 серпня 1775 року.
В «Етимологічному словнику російської мови» Макса Фармера «козак» – це «работник, батрак,.. бродяга» (видавництво 1986 року, Москва, том другий, сторінка 158).
Ну, й як відомо, Дмитро Яворницький та інші в слові «козак» угледіли тюркське коріння тощо.


Запорозький краєзнавець Володимир Шовкун має власну версію – і, як на мене, вельми симпатичну!
Він вважає, що слово «козак» походить від слов’янського кореня – за аналогією слів «рибалка», «писака», «гуляка» та подібних. Тобто! Це етнічно віддалене населення слов’ян на кордоні з кочівниками – на Хортиці й Великому Лузі, або, як казали, на Низу. Вони мали свої закони, неписану конституцію, успадковану з незапам’ятних часів. До речі, як твердить Володимир Шовкун, до своїх лав приймали далеко не всіх. На мою думку, вони, як царські скіфи, всі були побратимами. Так само, як і царські скіфи, обороняли державу від загарбників-крадіїв, людоловів. Зокрема, бродники на Протолчому броді.
Так ось, Володимир Шовкун говорить, що, коли вони втрачали здоров’я, або були скалічені у битвах тощо, поверталися на залюднені землі. Поверталися і казали казання про запорожців. Певно, розказували під бандуру чи якийсь інший інструмент, популярний на той час.
Тому народ їх й прозвав козаками – тобто ті, які кажуть казання.
Отже, виходить, козаки на Великий Луг прийшли не з Черкас та Канева, і не з Києва з кийками, як твердять науковці. Навпаки, коли почули тих, хто казав казання, пішли на Низ, щоб голову ніхто не гриз.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

…відпустка

Я у відпустці. Просився на 24 дні, але… буде менше. Вчора відсипався, а сьогодні рванув на Хортицю.

Савур Могила

Савур Могила, що поблизу Сніжного на Донеччині, де зараз тривають запеклі бої з російськими загарбниками, набула слави, завдяки совіцьким історикам та їхнім дописам про Міус-фронт за часів Другої світової війни. На горі споруджений і відповідний монумент.
За довідниками, складається враження, що іншої Савур Могили нема і не було, тільки совіцька.
Але ж, можна сказати, майже поряд, на території сусідньої Запорізької області, розташовані ще дві Савур Могили – біля села Новопрокопівка, що в Токмакському районі, та в селищі Григорівка, що під Запоріжжям.

Радість, гарна іскро Божа!

Радість, гарна іскро Божа!
Несказанно любо нам
Увійти, царице гожа,
В твій пресвітлий дивний храм.
Все, що строго ділить мода
В’яжеш ти одним вузлом,
Розцвітає братня згода
Під благим твоїм крилом.

Кого доля ощастила
Тим що другові він друг,
Кого любить лада мила, –
Йди до нас в веселий круг.
Йдіть усі, хто зве своєю
В світі душу хоч одну!
Хто ж весь вік черствів душею –
Йди у іншу сторону.

Радість – всесвіту пружина,
Радість – творчості душа,
Дивна космосу машина
Нею живиться й руша.
Радість квіти розвиває
І розгін дає сонцям,
Їх в простори пориває
Невідомі мудрецям.