Перейти до основного вмісту

Козаки кажуть казання

Є чимало тлумачень слова «козак». У цьому не тільки філологія, але й політика. Власне, за різних часів та правителів були й відповідні «роз’яснення» щодо запорожців. Приміром, Єкатєріна II дуже чітко визначила: «Нет теперь более Сечи Запорожской в политическом ее уродстве, следовательно же и казаков сего имени…» Дата цього указу увійшла в історію – 3 серпня 1775 року.
В «Етимологічному словнику російської мови» Макса Фармера «козак» – це «работник, батрак,.. бродяга» (видавництво 1986 року, Москва, том другий, сторінка 158).
Ну, й як відомо, Дмитро Яворницький та інші в слові «козак» угледіли тюркське коріння тощо.


Запорозький краєзнавець Володимир Шовкун має власну версію – і, як на мене, вельми симпатичну!
Він вважає, що слово «козак» походить від слов’янського кореня – за аналогією слів «рибалка», «писака», «гуляка» та подібних. Тобто! Це етнічно віддалене населення слов’ян на кордоні з кочівниками – на Хортиці й Великому Лузі, або, як казали, на Низу. Вони мали свої закони, неписану конституцію, успадковану з незапам’ятних часів. До речі, як твердить Володимир Шовкун, до своїх лав приймали далеко не всіх. На мою думку, вони, як царські скіфи, всі були побратимами. Так само, як і царські скіфи, обороняли державу від загарбників-крадіїв, людоловів. Зокрема, бродники на Протолчому броді.
Так ось, Володимир Шовкун говорить, що, коли вони втрачали здоров’я, або були скалічені у битвах тощо, поверталися на залюднені землі. Поверталися і казали казання про запорожців. Певно, розказували під бандуру чи якийсь інший інструмент, популярний на той час.
Тому народ їх й прозвав козаками – тобто ті, які кажуть казання.
Отже, виходить, козаки на Великий Луг прийшли не з Черкас та Канева, і не з Києва з кийками, як твердять науковці. Навпаки, коли почули тих, хто казав казання, пішли на Низ, щоб голову ніхто не гриз.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Довга Могила

Зважаючи на історичні факти, археологія радянських часів, здебільшого ґрунтувалася на пошуках скарбів. Золото, срібло, дорогоцінне каміння тощо – завозилося до столиці. Самі ж історичні пам’ятки, певно, навмисне руйнувалися, стиралися з лиця землі, а також підпадали під «ліквідацію» й науковці та дослідники.
Така ж доля спіткала й так званий Вознесенівський або Кічкаський «скарб» – капища і святилища, що на Довгій Могилі (нині промислова зона міста Запоріжжя).

Рождество Твоє, Христе, Боже наш

Голодомор 1946-47 року… Після війни совіцька влада сплановано випробовувала голодом українських дітей, жінок, стариків. Чоловіків, сотні тисяч, Москва винищила раніше, восени 1943 року під час форсування Дніпра. Це було так зване «искупление кровью» лише за те, що українці перебували на окупованій території. Вердикт Жукова: «…все хохльі – предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше потом, после войньі, придется ссьілать в Сибирь!»

Сковорода по-київськи, або Як мене профпридатності позбавили

Ось, цей за цим стародавнім будиночком з каштанами й розташована та установа, що винесла для мене суровий приговор щодо моєї профпридатності…