Козаки кажуть казання

Є чимало тлумачень слова «козак». У цьому не тільки філологія, але й політика. Власне, за різних часів та правителів були й відповідні «роз’яснення» щодо запорожців. Приміром, Єкатєріна II дуже чітко визначила: «Нет теперь более Сечи Запорожской в политическом ее уродстве, следовательно же и казаков сего имени…» Дата цього указу увійшла в історію – 3 серпня 1775 року.
В «Етимологічному словнику російської мови» Макса Фармера «козак» – це «работник, батрак,.. бродяга» (видавництво 1986 року, Москва, том другий, сторінка 158).
Ну, й як відомо, Дмитро Яворницький та інші в слові «козак» угледіли тюркське коріння тощо.


Запорозький краєзнавець Володимир Шовкун має власну версію – і, як на мене, вельми симпатичну!
Він вважає, що слово «козак» походить від слов’янського кореня – за аналогією слів «рибалка», «писака», «гуляка» та подібних. Тобто! Це етнічно віддалене населення слов’ян на кордоні з кочівниками – на Хортиці й Великому Лузі, або, як казали, на Низу. Вони мали свої закони, неписану конституцію, успадковану з незапам’ятних часів. До речі, як твердить Володимир Шовкун, до своїх лав приймали далеко не всіх. На мою думку, вони, як царські скіфи, всі були побратимами. Так само, як і царські скіфи, обороняли державу від загарбників-крадіїв, людоловів. Зокрема, бродники на Протолчому броді.
Так ось, Володимир Шовкун говорить, що, коли вони втрачали здоров’я, або були скалічені у битвах тощо, поверталися на залюднені землі. Поверталися і казали казання про запорожців. Певно, розказували під бандуру чи якийсь інший інструмент, популярний на той час.
Тому народ їх й прозвав козаками – тобто ті, які кажуть казання.
Отже, виходить, козаки на Великий Луг прийшли не з Черкас та Канева, і не з Києва з кийками, як твердять науковці. Навпаки, коли почули тих, хто казав казання, пішли на Низ, щоб голову ніхто не гриз.

Коментарі