Вь протолчехь голка без вушка


Низ – Великий Луг, розташований за Дніпровими порогами, від Хортиці й далі вниз по Дніпру.

За описами Боплана, Еріха Лясота та інших можна тільки собі уявити тодішні краєвиди Запорожжя.
Сотні (за Бопланом 10 тисяч) островів. По обидва боки Дніпра – річки, з правого берега – Томаківка, Чортомлик, Базавлук, Інгулець (з притокою Жовті Води), з лівого – Московка (Суха і Мокра), Кінська, Білозерка, Рогачик, Лопатиха та інші. Зливаючись з Дніпром, вони утворювали складну систему заток і озер – плавні. Повсюди, там, де хоч якась земля визирала з-попід води, густо ріс очерет і чагарник. Фактично, неприступна природня фортеця.
У плавнях водилося багато звірів — бобрів, видр, куниць, диких свиней, а також водяних птахів: качок, гусей, лебедів, баб (пеліканів). Балки та байраки були багатими на лисиць, вовків, ведмедів, зайців, тхорів. Серед птахів – дрохви, хохітви (стрепети), куріпки, тетері, соколи. В степах гуляли табуни диких коней, сайгаків (дикі кози), а також тури й лосі.
Повітря влітку кишіло хмарами комарів, отруйних мух, мошкари. Укуси мух і ґедзів викликали нестримну сверблячку. За словами Боплана, обличчя вкривалося суцільною пухлиною, очі так запливали, що людина не могла підняти повіки. Сухими веснами східні і південно-східні вітри гнали цілі хмари сарани…
Нині від Великого Лугу майже нічого не лишилося. Лише незначна галявинка плавнів на південній частині Хортиці та на правому березі Старого Дніпра, там, де Лиса гора. До речі, деякий час на Лисій горі жив апостол Андрій і викопав там криницю, водою з якої люди століттями лікувалися. Вважалося, що криниця щезла під водами штучного Каховського водосховища, коли затоплювали Великий Луг. З’ясувалося, ні. Криницю знайшов і обстежив запорозький краєзнавець Володимир Шовкун. По його словам, унікальна криниця – викопати таку глибоку та обкласти зсередини камінням міг тільки апостол. Вціліла, навіть зсуви від водосховища її не зруйнували.
Хортицьку частину плавнів певний час досліджував запорозький краєзнавець, історик Олександр Бодянський. З ним багато спілкувався Костянтин Сушко – письменник, журналіст. Коли Костянтин Сушко став директором заповідника на острові Хортиця, він, думаю, в пам’ять про Олександра Бодянського, відкрив у плавнях музей просто неба – Протовче. «Тільки не Поротовче, а Протолче. Уважно читайте літопис, – радить краєзнавцям Володимир Шовкун і цитує, – «и придоша ниже порогь, и сташа в протолчехь и в Хортичим остро※.
На думку Володимира Шовкуна, протолча – це голка без вушка. Дніпро намивав на південний край острова пісок, утворювався піщаний хвіст, який нагадував голку без вушка, тому й назвали цю плавневу частину Хортиці – Протолча.
У Протолчі жили бродники – християни. Тут віднайдено залишки християнського храму IX – X століття, тобто, який діяв ще до хрещення Руси. Ймовірно, храм був побудований учнями Андрія Первозванного. Неподалік від храму знаходиться майже двотисячолітній дуб. Можливо, саме під цим дубом збиралися руські дружини. Зокрема, в 1103 році, «ниже порогъ… въ протолчехъ» зупинявся князь Святополк Ізяславович, коли йшов на половців. Це найдавніше нам відоме літописне згадування про Хортицю.

Коментарі