Там, де пірнув Перун

Скинутий князем Володимиром з Київських гір Перун, як відомо, водами Дніпра був віднесений за пороги. І десь тут він й понині…

Влітку говорив про це із запорозьким краєзнавцем Володимиром Шовкуном. Він вважає, що Перунья рень названа так, тому що Перун тут пірнув і не винирнув. Застряв десь на дні між скелями.
– На вашу думку, Перун вцілів?
– Дубовий, обрамлений золотом – певно, що так, – відповів мені Володимир Шовкун.
Деякі вчені твердять, що «рень» – це затока (від романського кореня). Втім, це не так. Слов’янською мовою слово «рень» означає «пристань». Звідси, приміром, назва міста на Дунаї – Рені. Друге значення слова «рень» – піщана коса поперек течії річки.
Така піщана коса поблизу Хортиці перетинала Дніпро від Чорної скелі до Трьох Стовпів. Цю косу називають Перунья рень. Після будівництва Дніпрогесу її не стало видно. Ймовірно, саме тут й «пірнув» Перун.
До речі, за 30 кілометрів звідси, на північ по Дніпру, є ще й острів Перун. Він такий високий, що його не затопило штучне водосховище ім.Лєніна. Припускають, що київський Перун був встановлений саме на цьому острові. І тут йому ще довго поклонялись після хрещення Руси (988 рік). Хтозна, можливо й так. Але мені більше подобається версія пана Шовкуна про «пірнув і не винирнув». Тим більше, що на острові Перун не знайдено ніяких слідів святилищ. А Хортиця – сакральне місце, тут майже на кожному кроці святилища різних часів – від енеоліту й до наших днів.
Перунья рень – також в цьому плані має своє певне символічне значення. Тут в 972 році була влаштована засідка на князя Святослава Ігоровича – противника християнства і батька Володимира Великого, який хрестив Русь. Тож, саме тут й мав «пірнути» Перун.
Про це любить розповідати запорозький краєзнавець Юрій Вілінов. У мене так не вийде.
Втім, спробую коротко переповісти. Князь повертався до Києва, йшов на човнах Дніпром…
Поблизу Чорної склі на піщаній косі печенігами були притоплені, прив’язані один до одного колоди. З човнів їх не було видно. Коли човни князя натикнулися на цю перепону, зупинились. У цей момент печенізькі лучники зі Чорної скелі буквально влаштували розстріл дружини Святослава. Зав’язався бій. Багато русичів було вбито. Опір тривав аж до Пурисових островів, де ймовірно й загинув Святослав.
Печеніги самі не могли влаштувати засідку. Це було не в їхніх правилах. Очевидно, керував цим всім візантійський воєвода. Адже Святослав воював з Візантійською імперією, і у 971 році згодився на ганебний для нього мир.
На відміну від візантійців, у печенігів були свої причини помститися Святославу. Як ми знаємо, Куря зробив з черепа Святослава чашу. Але це не прояв кровожерливості чи чогось такого. Ні, Куря так покарав Святослава за образу своєї родини. У печенігів була традиція робити чашу з черепа образника родини і виставляти її на банкетах, щоб гості бачили, мовляв, ворог сім’ї покараний.
Ім’я першої жінки Святослава, матері його синів Ярополка і Олега не відомо. Певно, вона була печенізькою княжною – донькою чи племінницею Курі. Друга жінка Святослава – Малуша, мати Володимира Великого.
Крім того, про причетність Святослава до печенігів свідчить й те, що він вдягався і навіть зачіску носив по моді печенізької аристократії – чуб на бритій голові та довгі вуса.
Сьогодні достеменно не відомо місце загибелі і поховання Святослава.
Знак на Хортиці був встановлений у 1958 році із забаганки совіцького письменника Семена Скляренка, який тоді дописував роман «Святослав», побував на Хортиці і тицьнув пальцем на Чорну скелю: «Кращого місця для завершення подвигів Святослава не знайти на всьому Дніпрі». Потім совіцький художник Овєчкін це намалював – його панораму можна побачити в музеї, що на Хортиці.