20 вересня 2011

Верба


Кудись же вона йшла. Хотіла жити не так, як всі…

Поблизу плавнів Хортиці, на березі Старого Дніпра, зустрів ось цю вербу. Вона всім своїм корпусом оперлася на пісок, а корінням – вбік, у землю.
Ось так і в житті – щоб не думав, не вигадував собі, й куди б доля не занесла, а корінням завжди прив’язаний до рідного краю – до землі, де народився і виріс.


…Потім я ще й ще приходив до цієї верби. Ховався в її холодку від спеки. Думи роздумував, навіть розмовляв. Розказував вербі про своє життя-буття. Вона все розуміє. Слухає і тільки тяжко зітхає легким шелестом листя… Вона мені як сестра – її й моє коріння вплелися в острів Хортицю.

1 коментар:

Unknown сказав...

коріння треба шанувати.....