Верба


Кудись же вона йшла. Хотіла жити не так, як всі…

Поблизу плавнів Хортиці, на березі Старого Дніпра, зустрів ось цю вербу. Вона всім своїм корпусом оперлася на пісок, а корінням – вбік, у землю.
Ось так і в житті – щоб не думав, не вигадував собі, й куди б доля не занесла, а корінням завжди прив’язаний до рідного краю – до землі, де народився і виріс.


…Потім я ще й ще приходив до цієї верби. Ховався в її холодку від спеки. Думи роздумував, навіть розмовляв. Розказував вербі про своє життя-буття. Вона все розуміє. Слухає і тільки тяжко зітхає легким шелестом листя… Вона мені як сестра – її й моє коріння вплелися в острів Хортицю.

Коментарі

Дописати коментар