07 липня 2011

Папороті цвіт

У нього та в неї була купальська ніч.
Був і вогонь, і віночки…
Ніжні погляди і зітхання.
Вона як справжня паняночка для початку трохи повпералася, ну не так, щоб дуже, але й щоб не втік. Розкочегарювала. Парубки – вони ж всі мамині синочки. Телята. Не рішучі. Телепні. Треба конкретно натякати, інакше ото б всю ніч й проблимав, й не доторкнувся б. Вона спочатку, ніби ненароком заділа його цицькою… Він же тільки-но відірвався від материнської, тож у цинах знається, проте не зовсім те, що наразі треба. Потім взяла його руку і обережно, щоб не перелякати, показала, де погладити… І тут його ніби підмінили, враз затрясся, руки тремтять, колінки подригуються, очі, як у бика почервоніли, весь вкрився потом… Накинувся і давай її нервово мацати і слюнявити, тобто цілувати.
– Та не спіши, дурники, до ранку ще маємо час.
Заспокоїла, приголубила. Він тут же голову сунув між цицьок. А вона, як би могла, то й приклала б до циці.
Показала, як треба цілуватися. Кмітливий, відразу ж збагнув і…
І знайшли вони цієї ночі свій папороті цвіт.
Прокинулися від пестощів перших сонячних промінчиків. Цілувалися, ще і ще кохалися. Щасливо втомлені вмивалися ранковою росою. Гуляли серед духмяних трав…

А на обід вона його з’їла.


Поки фоткав, вона йому повністю від’їла голову. Він спочатку дриґався, а потім лапки склав і… Пройшла любов – пов’яли помідори. А вона не поспішаючи пережовувала голову кавалера, поки ще не застигла… Рештки її не цікавили. Жінки знають, що їсти в чоловіків.
Хоча мужчини переконані, що дамочок більше цікавить інша частина їхнього тіла – помиляються.

Немає коментарів: