Перейти до основного вмісту

Публікації

Показано дописи з 2011

Окраса степу

Про царських сарматів багато понаговорено… Маю на увазі амазонок чи, як їх ще називали, роксолян. Ті, які кохалися зі скіфами, царськими скіфами. Раз на рік – на повний Місяць після весняного сонцестояння.
Дітки народжувалися ось, в грудні-січні. І ті немовлята, які витримували зимовий холод і голод, поповнювали армію роксолян.
Тільки можна уявити собі, матері з немовлятами на конях… І ніякого тобі притулку, лише степ навкруги…

Каблучка скіфських царів

Опойя (Опія) – її ім’я асоціюється зі словом «опіум»…
Скіфська жінка, дружина двох царів – Аріапейта та його сина Октамасада…
Позаминулої ночі, з четверга на п’ятницю, кажуть, сни віщі, мені привидівся сон – вродливі красуні Гілеї звивалися довкола мене, ніби змії, і пошепки промовляли: «Ти наблизився до нашої таємниці таємниць…»

Суха балка

Савур-Могила… Їх декілька. Визначати, яка головніша, певно не варто. Найвідоміша – біля Сніжного, що в Донецькій області. Там тепер монумент. Мова про Григорівську, що над Конкою – Калкою (тепер Кінські Води), де 31 травня 1223 року монголами було розбите русько-половецьке військо, а переможці бенкетували на кістках половецьких князів…

Налигач свободи

День Свободи… В Україні не знають, що таке Свобода. І не можуть знати. Те, що сталося після Помаранчевої революції, тому красний доказ. Рабами були – рабами й лишилися.

Бродники

У цих степових краях перетнути Дніпро зі сходу на захід і навпаки можна було в двох місцях.

Вь протолчехь голка без вушка

Низ – Великий Луг, розташований за Дніпровими порогами, від Хортиці й далі вниз по Дніпру.

Козаки кажуть казання

Є чимало тлумачень слова «козак». У цьому не тільки філологія, але й політика. Власне, за різних часів та правителів були й відповідні «роз’яснення» щодо запорожців. Приміром, Єкатєріна II дуже чітко визначила: «Нет теперь более Сечи Запорожской в политическом ее уродстве, следовательно же и казаков сего имени…» Дата цього указу увійшла в історію – 3 серпня 1775 року.
В «Етимологічному словнику російської мови» Макса Фармера «козак» – це «работник, батрак,.. бродяга» (видавництво 1986 року, Москва, том другий, сторінка 158).
Ну, й як відомо, Дмитро Яворницький та інші в слові «козак» угледіли тюркське коріння тощо.

Там, де пірнув Перун

Скинутий князем Володимиром з Київських гір Перун, як відомо, водами Дніпра був віднесений за пороги. І десь тут він й понині…

Легендарний острів на архівних мапі та світлинах

За Дніпровими порогами, відразу за Вовчим горлом – у кам’яних берегах річище Дніпра звужувалося до 300 метрів. Це була одна з найзручніших переправ через Дніпро.
Кічкаська переправа, або Крарійська – тобто арійська.
Тепер все це затоплено штучним водосховищем, так званим озером ім.Лєніна, що перед греблею Дніпрогесу ім.Лєніна. Від Кічкаського мису над водою видно лише його західну частину – тепер острів ім.Лєніна.

Осінь упала на тротуари

Минулої ночі був перший мороз: – 8 показував градусник о 7-й.
Вранці з дерев злетіло майже все листя.
Сьогодні осінь упала на тротуари…

Ясир

XIV – XVIII століття. Численні розбійницькі напади татар, підтримуваних Османською імперією, поставили Україну перед трагічною перспективою обезлюднення.

Балкончики

Під цими балкончиками взимку ми дітьми на санках каталися – від «Старої аптеки» вниз на бульвар Вінтера.

Запорозькі козаки

У деяких рестораціях Запоріжжя та на острові Хортиця можна побачити офіціантів у шароварах з «оселедцями»… Не знаю, як кого, а мене це обурює. Ну, скажіть, будь ласка, коли і за яких це часів запорозькі козаки прислужували? Так, на Січі були шинкарі, традиційно – жиди. А на стіл подавали жінки. Але ж не козаки – не воїни. Звідки таке самоприниження?

Вулиця мого дитинства

Знову й знову повертаюся сюди… Як й колись, тротуар все такий же розбитий. Я знаю тут кожну ковбаню. Невисокі парканчики з цегли. Таких тепер ніде не побачиш. Як і раніше, де-не-де цеглинки покриті мохом. Це від вологості – поряд Дніпро. Старі пристарі липи й тополі, клени. Садочки з абрикосами, вишнями, грушами й яблунями… Густо насаджені дерева по обидва боки тротуару зімкнулися над ним дахом – і вулиця більше нагадує довжелезний тунель. В один й другий бік – завжди є світло в кінці цього тунелю.

Валуни

Північна частина Хортиці нагромаджена валунами.
Чорна скеля, Січові ворота (на фото) – ніби обстріляні величезним обтесаним камінням, яке навіки, як кулі, врізалося в скелі.

На дні

За Кічкаською переправою була заснована Перша Запорозька Січ. А не на Байді, як твердять деякі вчені. Адже козаки згуртувалися на Низу, щоб відбивати ясир, який кочівники гнали через Кічкаську переправу – єдине місце в районі порогів, де можна було безперешкодно перейти Дніпро з полоненими.

Краєзнавці

Краєзнавці – дослідники Хортиці. Всіх назвати не зможу, їх чимало. Хочу коротенько розповісти про тих, з яким мені поталанило спілкуватися, разом працювати, товаришувати чи вони якоюсь мірою пов’язані з моєю родиною.

Чубаті половці у вишиванках

На багатьох половецьких кам’яних бабах – вишиванки. Здебільшого, на рукавах, як й на наших українських сорочках. Навіть орнаменти подібні.

Дуб Якова Новицького

У Запоріжжі марно шукати бодай якийсь пам’ятний знак про Якова Новицького. Щоправда, є вулиця… Точніше, провулок на перетині з проспектом Леніна поблизу адміністративного центру міста. Втім, маю великий сумнів, що навіть ті, хто там живе, знають – хто такий Яків Новицький. Була ще меморіальна дошка, яку у 1993 році вивісили на краєзнавчому музеї. Згодом її вкрали. Ось і все.

Верба

Кудись же вона йшла. Хотіла жити не так, як всі…

Чаша друг

Як і обіцяв – про чашу Аріанта. Зазвичай в літературі – науковій – значиться «казан Аріанта». Мені це не подобалося і я на власний розсуд перейменував на «чашу».
Що таке «казан»? Є місто Казань – Qazan, з татарської, якщо в переносному розумінні – там, де «вариться все».
У такому випадку, яке Qazan має відношення до Ареанта?

Жабенятко

Квакатіло жабенятко:
«Звуть мене Квандрійко,
мама – квама, тато – квато,
сестричка – Квануся,
а ось братик – Кватрусь…
Ви не смійтесь, я тільки вчусь!»

Вуженятко

Ось маленьке вуженятко.
Ще не відає порядку.
Попід травкою шурх-шурх –
Не злякалось диких мух.

Могили предків

Кургани злилися воєдино зі степом ще за часів енеоліту і бронзової доби. Починаючи від III – II тисячоліття до н.е., ймовірно, навіть раніше. “Степові піраміди” – могили. Споконвіків завжди доглянуті.
На деяких споруджувалися святилища. Пізніше половці ставили на кургани свої кам’яні скульптури… Скіфи – називають могилами предків. Що, до речі, ще раз підтверджує, зокрема, що скіфи раптово не виникли і раптово нікуди не зникали, і не прискакали з Сибіру, як намагаються світ переконати московські академіки типу Рибакова, щоб сфальсифікувати історію, нібито мокселі і скіфи – одного племені народ «с раскосыми и жадными очами».

У хмелю

На Хортицю зміг потрапити аж в одинадцятій… Але ж я люблю Сонце – коли воно палить до нестями. Спускаюся в яр, як у піч. А піднімаюся на гору – вітер з жаром, ароматизований пахощами трав. І так кілометр, другий – вгору, вниз, з яру на гору.

Минуле на долоні

Навіть не знаю, якими словами описати. Це щось надзвичайне. Неймовірне. Таке враження, ніби мене занурили в окріп, а слідом обдали крижаною водою – і тут же заново народився. Світ перевернувся… Ні, це раніше світ для мене був перевернутим. Коротше…
Тримав у руках пергамент 1231 року. Часописи XIV-XVI століть…
Доторкатися до цих документів – все одно що мандрувати на машині часу. Були кіммерійці і скіфи, цармати (не плутати із сарматами)… До речі, в одному з літописів, що я щойно бачив, написано: “с кифами” – окремо. Тобто, треба розуміти: “з китами”.

Безсмертники

Золотий Змій

Раніше мені змії траплялися в траві, в скелях, було, що й на стежці, але здалеку. А ось так, щоб зовсім близько… Минулого року в плавнях, коли відбив від себе – мабуть, я на нього наступив чи йшов біля гнізда. Сьогодні першим, хто мені стрівся на Хортиці, був змій. Він йшов по стежці. Поважно. Виблискував на сонці своїм золотим вбранням.

За мною дощ гнався

Прокинувся десь по четвертій, глядь у вікно – ніяких сонячних ознак. А за прогнозом ніби ж нічого такого не обіцяли. Вліз в штани і посунув на Хортицю. Хмарно, аж темно. Не звикати. Дощ – то й дощ.
Поки їхав, уявляв, що оце замість Хортиці міг би десь на ялтах-курортах, як на каторгу, повзти на пляж – насолоджуватися кримською антисанітарією. Як згадаю ті пляжі за ґратами… Ті їхні забігайлівки, які вони називають ресторанами. Б-р-р-р! Останній раз в Криму був два роки тому. Все, більше туди ні ногою. За ті ж гроші можна чудово і комфортно відпочити, приміром, в Туреччині чи Болгарії. Але я зараз хочу бути на Хортиці, хочу встигнути її запам’ятати ще незнищенною. Небагато, та дещо ще залишилося від Хортиці. Ось туди і прямую – навіть в дощ.
Це як похорон – коли небіжчика виносять і рідня вдивляється в його обличчя, щоб лишити в пам’яті, навіть фотографують…
На похорон не запрошують. Тому й я нікого не зову… Це процесія тільки для своїх.
Якби я вмів плакати, то поливав би слізьми Хортиц…

Безглуздя

Сфінкс вбиває всіх, хто не може розгадати її загадку, а тим більше – хто розгадав.
Точніше, не загадку, а таємницю…

Папороті цвіт

У нього та в неї була купальська ніч.
Був і вогонь, і віночки…
Ніжні погляди і зітхання.
Вона як справжня паняночка для початку трохи повпералася, ну не так, щоб дуже, але й щоб не втік. Розкочегарювала. Парубки – вони ж всі мамині синочки. Телята. Не рішучі. Телепні. Треба конкретно натякати, інакше ото б всю ніч й проблимав, й не доторкнувся б. Вона спочатку, ніби ненароком заділа його цицькою… Він же тільки-но відірвався від материнської, тож у цинах знається, проте не зовсім те, що наразі треба. Потім взяла його руку і обережно, щоб не перелякати, показала, де погладити… І тут його ніби підмінили, враз затрясся, руки тремтять, колінки подригуються, очі, як у бика почервоніли, весь вкрився потом… Накинувся і давай її нервово мацати і слюнявити, тобто цілувати.
– Та не спіши, дурники, до ранку ще маємо час.
Заспокоїла, приголубила. Він тут же голову сунув між цицьок. А вона, як би могла, то й приклала б до циці.
Показала, як треба цілуватися. Кмітливий, відразу ж збагнув і…
І знайшл…

Стрибок

На Івана на Купала. Стрибати через вогонь та шукати чар-зілля… А, якщо спробувати віртуально? Раптом стрибну в… Ні, з гречкою тепер проблеми – китайська.
Коротше, погрався трохи в авто-таймер. Дві фотки – суха бадилина, а з-за неї мене не видно.
А ось на цій – бадилина праворуч, а в центрі те, що не зелене, я.


До речі, на роботі (уточняю, в Києві), якщо питають: «Де Петро?», колеги завжди відповідають: «Де? Де? На Хортиці!»

Бубоніння

Птахи раптом втихли… Всі і одночасно. Я зрозумів, що щось не так.
Перша думка була – якісь підлітки увімкнув музику у мобілці. Ось і сполохали птахів. Втім, нічого такого не було чути. Тиша.
Я відчував, що по стежці хтось йде, можливо, навіть гурт, і ще далека від мене. Ось тільки – хто? І що треба робити, щоб розігнати пташине царство на великій відстані? Зазвичай, вервички туристів не роблять такого переполоху. Гомонять, діло молоде, зрозуміло. Та так, щоб птахи вмовкали… Навпаки, вони їм підщебечують. А тут – ніби якась нечиста сила приборкала острів.
Те, що почув, приголомшило.

Вуж-рибалка

Кілька днів поспіль «полював» на бабок. Дуже хотілося сфоткати нальоту. Нічого не виходило. То розмиті крила, то зливається з протилежним берегом.
Сьогодні трохи змінив тактику. Фоткав на фоні неба.
Але також не зовсім те, що хотілося.

Іспит

Мав іспит зі знання кам’яних баб. Здавав самому Шовкуну!

Сто тисяч загинуло під час знищення Дніпрогесу за секретним наказом Сталіна

Днями говорив з Юрою Віліновим, запорізьким краєзнавцем, якого тут постійно цитую, і признався, що за кожним разом, коли буваю на греблі Дніпрогесу, мрію про одне – якби на мить її прибрати і побачити пороги. Ну, якщо не всі, то хоч Ненаситця – Діда.

Зона Супперта

Трохи погуглив, почитав, що пишуть вчені і не дуже. Здебільшого – Химині кури, бабине просо. Виявляється, там “тарілки”, як мухи літають. І коли копали, і по тому в небі безперестанно кружляють НЛО. Про це уфологи ніби-то самому тоді ще президентові Кучмі повідомляли. А згодом, в 2004 році, за словами директора тамтешнього радгоспу Ігоря Богданова, якого цитує місцева газета, “прем’єр-міністр В.Ф.Янукович цікавився і пообіцяв посприяти…”.
Це ж чим він цікавився? “Тарілками”? Чи підземною цивілізацією зайд-інопланетян?

Списана стихія

Молодим, треба розуміти, не зовсім досвідченим Володимира Грінченка називає Михайло Міллер у своїй “Могилі князя Святослава”, написаної в 1951 році в Торонто. На його молодість Міллер списує те, що Грінченко знайшов Кічкаський скарб (або, як його ще називають, Вознесенівський) та “не зрозумів”, що то скарб, “через що, можливо, й не дослідив до кінця”. Дивно, адже Дмитро Яврницький був зовсім іншої думки.

Маки

Сьогодні на Хортиці вранці яри були просто всипані маками. Дуже красиво.

Подорож у минуле

У Запорізькому обласному краєзнавчому музеї (і мені не соромно!) не був з…

Інфузорія-туфелька

Знаменний символ сьогоднішнього свята:
крашанка,
писанка,
яйце-райце –
символ втраченого Раю,
символ сконденсованого простору та сконденсованого багатства, уявлення про яке дійшло до нас з часів раннього палеоліту…

Петронебезпечно

Водив на Хортицю дівчину… Відразу скажу, дівчина жива.

Коштовність

Мама з порогу:
– На! – й протягує мені коробочку.
Руки червоні, коробочка примерзла до руки…
– Та, ти хоч через поріг переступи. Заходь. Роздягайся.
– Ні, дивись спочатку. Догодила чи ні?
Відразу збагнув, що тут щось не так.

В пошуках Святого Грааля

З Гаврилівною я познайомився позаминулого року. У церкві на Трійцю. Вона сама підійшла до мене і стала розповідати про змію, яка поселилася в її хаті. Потім ще й привела змієнят.
Гаврилівна добре знала, що змію вбивати не можна, бо тим самим можна накликати на себе велику біду.