Килимок


Хортицю побачили. Але за два дні лише незначну її частину. Вчора встигли обійти Чорну та Савутину скелі, побували біля кількох святилищ. З Хортиці приповзли десь біля одинадцятої ночі. Валерій насмажив картоплі – дуже смачно. Наїлися і пробалакали майже до ранку.

Геннадій – грек, тож нам було про що говорити – звісно, про скіфів і греків… А сьогодні подивилися ще музей і Чорний камін…
– Вам, – кажу їм, – позаздрять, як хто дізнається, що я вас водив Хортицею.
– Чому?
– Що повернулися живими!
Втім, обіцяли ще приїхати, щоб побувати у плавнях і в моїй бухточці, де можна по-мауглячому побігати бережком і поплавати у Дніпрі.
Раніше ми ніколи не зустрічалися. І ось подружилися на Хортиці – а це надовго.
…У кожного з нас є свої проблеми – тільки встигай розхльобувати… Іноді думаєш, а чи варто висовуватися у люди.
Варто!
Варто зустрічатися!
Варто їздити один до одного в гості!
Варто дружити!
Варто жити!
p.s. Килимок біля моїх дверей – зараз вільний!

Коментарі