Первенець блочного будівництва


Блочне будівництво започаткували не американці і не зпензлив цю ідею у них Хрущов. Перші хрущовки з’явилися набагато раніше. До цього своїм розумом дійшли совіцькі активісти-комсомольці… у буремні роки «побудови світлого будущого – світової комунізми» на Запорожжі…

Св. Покровський храм, що у центрі старої частини Запоріжжя (колишнього Олександрівська) має свою історію, але вона ніяк не пов‘язана із запорозьким козацтвом, що нині церкві намагаються приписати, керуючись назвою та тим, що козаки шанували Покровське свято і т.д. Храм відбудовують, причому надають йому первозданний вигляд. Хоч була спроба спорудити «канонічну» у кращих традиціях російську церкву – із здоровенною, у вигляді купала цирку, банею…
Городяни наполягли на своєму – і притаманний тутешній місцевості стиль українського бароко узяв гору – проект відтворювали за стародавніми фотографіями. Керує будовою УПЦ московської патріархії. Місцеві підприємства переказують гроші – чув, що кожен працюючий щомісяця віддає по гривні чи щось таке, але пролетарі, ймовірно, навіть не знають про цю свою пожертву.
Ну, це вже таке…


З давніх часів –це був кафедральний собор російської церкви. У 1772 році «для потреб російського війська» тут стояла церква-намет св.Георгія Побєдоносца. Рівно через рік на цьому ж місці спорудили дерев‘яну св.Покровську церкву. У 1788 році перебудували, розширили, а в 1886 освятили цегельну – зовній вигляд якої нині й відтворюють. Козацьких церков на Запорожжі було багато – в кожному селі, селищі. Від них на сьогодні лишилися лише назви населених пунктів: Вознесенівка, Троїцьке, Покровське, Благовіщенка і т.д., самі ж церкви понищила ще у 20-30-х роках совіцька влада – де позносила, де перетворила на «очаг культури». А ось св.Покровський кафедральний собор – совіти побоялися перетворювати на «очаг культури». Я читав у газетних архівах протоколи зборів, де засуджувався «опіум для народу» у центрі Олександрівська… Синагогу Ліщинського, яка майже поряд із собором, майже відразу рішенням зборів перетворили на фізкультурну залу. А слідом провели досить таки цікавий захід. Піонервожаті дали завдання діткам зібрати данні, де у кого вдома чи на горищі приховані «ворожі» книжки і картинки… Піонери склали списочки. Потім активісти на підводах проїхалися містом і ретельно очистили від всього «ворожого» взятих «на олівець» громадян. «Трофей» скидали на майдані поблизу синагоги. Й урочисто підпалили. Горіли Тори, Біблії, ікони… Далі на зборах комсомольці одностайно вирішили розібрати собор та спорудити з його цегли «очаг культури», тільки на іншому місці, щоб не паплюжити нових своїх «богів» Леніна і Сталіна, та «пророків» світового пролетаріату Маркса і Енгельса. Баньки з хрестами збили… А ось стіни не далися комсомольській руйнації – виявилася занадто міцна цегла. Тож розібрали блоками. Цілі церковні стіни вантажили на підводи і перевозили на інший бік річки Мокрої Московки. А там вже з блоків ліпили новий «очаг» – тепер це будинок культури автозазівців – тих, які за совітів горбаті «Запорожці» клепали.


Старожили кажуть, що церковне начиння із срібла і золота попи встигли заховати десь у підземеллі собору. Зокрема, в одній з газет гітлерівців міститься фото і опис одного з підземель, який протягнувся від собору в бік дитсадка «Гнєздишко» (неподалік залізничної станції «Запоріжжя-II, або Катеринівської»). На фото – штабелями вкладені трупи, замучених енкеведистами. Я запитував у єпископа, який керував реставрацією собору, чи, коли рили котлован, знаходили ходи у підземелля. Він відповів, що так, були ходи, але їх залили бетоном…
Гітлерівську газетку понад років десять тому мені показував один літній чоловік, який жив у цьому районі, а у 40-х був хлопчиком. Дещо повідав про соборні підземелля. А також сказав, що група городян зустрічали гітлерівців на ринковій площі з хлібом й сіллю, у вишиванках, а на наступний ранок всі вони висіли тут же на шибеницях…

Коментарі