Перейти до основного вмісту

Хортиця сьогодні пахла медом

Трави, дерева, скелі й Дніпро утворюють неповторимий аромат. У липні Хортиця не встигає за ніч охолонути, тож з ранку обдаровує медовими пахощами.

У довкіллі Зміїної печери завжди багато ящірок.
Буває й гадючки вигріваються на сонечку. Степові, вони коротенькі й товстенькі, сіренькі, не відразу побачиш на стежці – і дуже отруйні, краще не турбувати, самі вони нікого не чіпають.
А ось ящірки – красиві. Крупненькі й зелені. Й спритні такі – шух-шух туди-сюди. Тільки й шурчать травою. Через них ми й бігали в дитинстві на Чорну скелю – подивитися, полюбуватися. Ловити – не ловили. Жалко було безхвостих.
Певно, через ящірок тягне мене на Чорну скелю й дотепер.
Якщо пощастить, з ящірками можна навіть поспілкуватися. Вони ж дуже розумні – гіпнотизують чи щось таке – те, що хочуть сказати, телепатично формують словами у людській голові, треба тільки прислухатися, а потім подумки задати ящірці запитання, і вона відповість.
Я сьогодні «поговорив» з одною.
Присів на камені перепочити неподалік Зміїної печери. Коли відчуваю потилицею ніби хтось до мене звертається. Обернувся – нікого. Знову нібито хтось кличе. Дивлюся, сидить красуня зелена.
Подумки кажу їй:
– Привіт вартовій запорозького Змія!
– Привіт, писако! В Інтернеті добре розбрехав про нашого батька Змія.
– А що, не правда?
– Та правда-правда, все так й є: й три голови, кожна як у добре відгодованого теля завбільшки, і здоровезний, і раз на місяць виходить уночі з печери, і очима світить, і колесом степом катається…
– Так, може, настав час нам познайомитися?
– Якщо й скажу, в яку ніч прийти, ти ж не прийдеш.
– Уночі не прийду.
– Тоді угамуйся!
Далі моя співбесідниця «запитує»:
– Що ж ти все сам і сам? Я тебе тут не вперше бачу. Ходиш, сумуєш…
– Маєш рацію, – відповідаю ящірці. – Стрів був дівчину. Й таку, якби привів сюди, вона також спілкувалася б з вами. Але…
– Яке «але»? Ти ж хочеш зателефонувати, телефонуй! Приводь нам на оглядини. Ми давно мріємо її побачити.
– Ні, телефонувати не буду… Вона запропонувала залишитися друзями. Тож…
– Які «друзі»? Наївний! Вона чекає на твого дзвінка…
– Ні, любо ящірко, досить! Ти занадто багато знаєш…
Я підвівся з каменю.
Ящірка не зрушила з місця. Своїми очками пильно дивиться на мене, засуджує.
– Ні і ще раз ні! Прощавай!
Пройшов повз ящірку. А вона не шурхнула в траву, залишилися на своєму місці.
Чую потилицею ящіркове:
– У тебе, козаче, це тільки початок, повір мені…
– Теж мені, – подумав собі, – циганка-ворожка, віщунка!
Не знаю, чи «почула» це моя ящірка…
І чи була та «розмова» насправді…
Справжнє лише те – що Хортиця сьогодні дійсно пахла медом.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Довга Могила

Зважаючи на історичні факти, археологія радянських часів, здебільшого ґрунтувалася на пошуках скарбів. Золото, срібло, дорогоцінне каміння тощо – завозилося до столиці. Самі ж історичні пам’ятки, певно, навмисне руйнувалися, стиралися з лиця землі, а також підпадали під «ліквідацію» й науковці та дослідники.
Така ж доля спіткала й так званий Вознесенівський або Кічкаський «скарб» – капища і святилища, що на Довгій Могилі (нині промислова зона міста Запоріжжя).

Рождество Твоє, Христе, Боже наш

Голодомор 1946-47 року… Після війни совіцька влада сплановано випробовувала голодом українських дітей, жінок, стариків. Чоловіків, сотні тисяч, Москва винищила раніше, восени 1943 року під час форсування Дніпра. Це було так зване «искупление кровью» лише за те, що українці перебували на окупованій території. Вердикт Жукова: «…все хохльі – предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше потом, после войньі, придется ссьілать в Сибирь!»

Сковорода по-київськи, або Як мене профпридатності позбавили

Ось, цей за цим стародавнім будиночком з каштанами й розташована та установа, що винесла для мене суровий приговор щодо моєї профпридатності…