Перейти до основного вмісту

Публікації

Показано дописи з 2007

Сині очі, чорні брови...

Оксана йшла парком. Дивиться – а на зустріч знайоме обличчя. Сині очі й чорні брови! Вона й досі в них закохана.
– Андрію! – вигукнула вона.
Андрій відразу не впізнав. Затримав погляд, певно, намагався згадати, хто ця жіночка, що його кличе.
– Ой, – нарешті промовив, – Оксано, це ти? Тебе не впізнати. Змінилася…
Оксана тільки-но хотіла нагадати, що його очі й брови на неї діють як гіпноз і що… Аж раптом до Андрія підбігли два хлопчики.

Васько... мій друзяка

П’ятниця. Ранок. Я збирався на роботу. Васько стояв біля вхідних дверей…
Останнім часом він майже щоранку зустрічав мене в прихожій, певно, хотів вийти на двір. Відкривав йому двері. Васько висуне голову за поріг і назад...
Кіт 19 років прожив у квартирі і майже, можна сказати, ніколи не бачив землі. Якось я його взяв із собою на рибалку. Виїхали ми з хлопцями човном на острів…

Васько свого кошика за межами квартири ніколи не покидав. Я його на прививки носив у кошику. Можна було кинути, він так у кошику й сидів, ждав, коли повернуть до дому.

А тут, на острові, Васько терпляче спостерігав з кошика за нами. Вважав, що мають же колись повернути назад, до квартири. Ніяк не реагував на свіжу рибу, і на смажену так само. Відмовлявся їсти. Сидів у кошику і ждав свого. Як стало темніти, Васько зник…
Довго його шукали в очереті. Розлякали всіх гадюк і жаб. А Васька ніде немає. Я вирішив, що все – хана коту. Аж ні – як стало світати, з очерета почувся хрипкуватий ні то «м’яу», ні то «гав».
– …

Заходьте, серденько, на каву!

Щойно заварив… Ніч… То й що? Скажіть, як присунути додому і не випити каву? Кава не тільки для мене, але й, певно, для багатьох стала ледь не основним продуктом. Важко сказати, що головніше: хліб, бараболя чи кава…
Ще рік тому пив каву з котом. Кіт прожив 19 років. Як я не пильнував, він все ж таки умудрявся так крутитися біля мене, щоб вмочити свій хвіст у каву. Потім сидів муркотів і злизував з хвоста кавовий трофей…
Втім, мова не про кота, а про кавовий трофей, причому, в європейських масштабах…

Ліс тут більше не росте

«І на Хортиці, і скрізь був, і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися…» (з листа наказному отаману чорноморських козаків Якову Кухаренку, датованого 26 листопада 1844 року).
Шевченко побував на Хортиці влітку (серпень?) 1843 року…
Я теж …і на Хортиці був, і скрізь був, і все плакав…